Олексію завжди було начхати на зовнішній лиск. Він, мов той ведмідь, просиджував штани в своїй невеличкій квартирі, заглиблений у коди та алгоритми.
Світ цифр був йому миліший за світ людей, а вже про моду та догляд за собою годі й згадувати.
Натомість, його красуня-дружина, Софія, колишня модель, завжди виглядала так, наче щойно зійшла з обкладинки глянцю.
Її манікюр виблискував, сукні шовково шелестіли, а парфум, здавалося, наповнював кімнату сонячним промінням. Їхній контраст був очевидний, як день і ніч.
“Олексію, ну хоч би трішки!” – благала Софія, показуючи на його давно вже поплямовану футболку з написом “Error 404: Brain not found”.
– “Ми ж сьогодні йдемо на вечірку до твоїх колег! У них же жінки – кралі, а ти… Ти виглядаєш так, наче щойно виліз з барлогу”.
Олексій відірвався від екрану, почухав свою скуйовджену бороду і буркнув:
“А що, футболку ж чиста, штани більш-менш прасовані… чого тобі ще потрібно?”
“Олексію, ти мене просто зводиш з розуму!” – Софія сплеснула руками. – “Це ж ІТ-компанія, а не лісопилка! Там люди ходять у стильних сорочках, а не в тому, що першим під руку потрапить!”
Він зітхнув.
Знав, що сперечатися – марна справа, Софія все одно переможе.
“Добре, добре… тільки швидко, бо я мушу ще виправити помилку у коді, яка може спричинити глобальний колапс…”
Софія радісно вигукнула і потягла Олексія у ванну. Вона запхала його в щойно вичищений костюм (який він востаннє одягав на їхнє весілля), напомадила волосся гелем і навіть спробувала приховати синці під очима консилером.
Коли він подивився на своє відображення у дзеркалі, то не впізнав себе. “Я виглядаю, як чужинець…” – пробурмотів він.
“Зате який гарний чужинець!” – Софія підморгнула йому.
На вечірці Олексій відчував себе не у своїй тарілці. Його костюм натирав, гель на волоссі здавався липким, а розмови про стартапи та інвестиції викликали в нього лише бажання повернутися до свого затишнго барлогу та улюбленого коду.
Софія ж, навпаки, сяяла. Вона легко знаходила спільну мову з усіма і невимушено жартувала. Олексій спостерігав за нею, мов зачарований.
Їй вдавалося знаходити красу у світі, який він бачив лише як набір нулів та одиниць.
Пізніше, коли вже поверталися додому, Софія запитала: “Ну що, як тобі вечірка?”
Олексій зітхнув. “Чесно? Хотів би зараз сидіти перед монітором і боротися з помилкою у коді”.
Софія посміхнулася. “Я знаю. Але ти ж зробив це заради мене, правда?”
Олексій обійняв її. “Так, заради тебе”. І додав подумки: “Заради жінки, яка змогла закохатися в такого неохайного ведмедя, як я”.
