Сестричка моєї дружини, Катюха, була дівчиною з характером. Після школи вступила вона до медучилища — тоді це здавалося їй хорошою ідеєю.
Та, правду кажучи, голова у неї була не забита мудрістю, а більше мріями про велике, гарне життя. Вчитися вона не дуже любила ще зі шкільної парти, і в училищі ця нелюбов тільки зміцніла.
Минуло всього пів року, і вона різко змінила курс. Вискочила заміж за мужика років на десять старшого. Мужик був при грошах, працював, а значить, їй можна було не паритися.
Навіщо ці підручники, коли є стабільність і тепле місце біля чоловіка? Медицину вона залишила без жалю, як покинуту іграшку. Так і почалося її життя домогосподарки.
Прожили вони разом трохи більше двадцяти років. Спочатку все було добре: чоловік тягнув сім’ю, гроші водилися, жилося спокійно.
Але потім щось пішло не так. Він почав випивати. Спершу непомітно — келих після роботи, пляшечка на вихідних.
А потім це стало звичкою. П’яні вечори, суперечки, зіпсовані нерви.
А Катюха? Вона за все життя і дня не працювала. Що таке йти на роботу, отримувати зарплату, мати власні гроші — поняття не мала.
Та ось одного дня їй урвався терпець. Вона зрозуміла, що якщо не навчиться бути самостійною, то так і житиме у страху перед завтрашнім днем. І вона прийняла рішення.
— Чуєш, я назад у медицину йду, — якось заявила вона чоловіку.
— Що?! — мало не вдавився він від подиву. — Куди це? На фельдшерку? У твої роки? Та тобі ж під сорок!
— Ну й що? Люди і в п’ятдесят вчаться.
Він довго не міг повірити. А вона таки зробила! Пішла назад у той самий заклад, що колись покинула. Тільки тепер це вже був не училище, а медичний коледж. Та ще й на очне відділення записалася.
Родичі крутили пальцем біля скроні:
— Та куди тобі, ти ж не дитина! Як ти з малолітками вчитимешся?
— А фізкультура? Лижі? Ви серйозно? — сміялися друзі.
Але вона тільки знизувала плечима:
— Побачимо.
І дійсно, побачили. Вона вчилася старанно. Лижі ганяла нарівні з сімнадцятирічними одногрупниками, не відмазувалася. Викладачкою у неї навіть була її колишня однокласниця, яка колись пішла вчитися далі, а тепер стала педагогом.
— Оце я розумію! — усміхнулася та при зустрічі. — Не чекала тебе тут побачити, Катюхо.
Катюха тільки хитро усміхнулася у відповідь.
Минуло кілька років, і сталося несподіване — вона закінчила коледж з червоним дипломом! Та ще й настільки добре, що її, разом з одним пацаном із групи, запросили на урочисте вручення у обласному центрі. Там зібрали всіх найкращих студентів області, щоб привітати у святковій обстановці.
І що ви думаєте? Після випуску її не тільки помітили, а й запропонували роботу. У нашому Мухосранську катастрофічно не вистачає медичних кадрів. Тому в її коледжі заявили:
— Якщо ви продовжите навчання у медико-педагогічному напрямку дистанційно, ми з радістю візьмемо вас викладачем.
Катюха трохи подумала, але довго не вагалася. Записалася у більш престижний заклад, тепер уже на педагогіку профосвіти з медичним ухилом. Вечорами зависала в Zoom, а вдень сама викладала студентам, навіть водила їх у роддом, щоб приучати до акушерства.
І ось тут почалися зміни в її особистому житті. Бачачи її успіхи, чоловік раптом якось стих. Більше не бухав, не заводив скандали. Навпаки, став уважнішим, навіть квіти дарувати почав.
Якось увечері він зітхнув і сказав:
— Ну ти, Катюхо, і даєш. Я думав, ти не витримаєш. А ти он яка.
Вона тільки хитро усміхнулася. В її очах світилася гордість. Вона пройшла довгий шлях, зробила те, на що мало хто зважився б. І головне — вона була щасливою.
Коли я дивлюся на неї, мені згадуються слова Алентової: “У сорок років життя тільки починається”.
Тому не бійтеся змін, навіть якщо здається, що пізно. Пізно не буває.
