Життя — непроста штука, але водночас цікава й непередбачувана. Ніколи не вгадаєш, де засмутить, а де потішить. Багато пригод різних траплялося на моєму віку, та й як не бути, якщо лише 25 нещодавно відзначив? Але те, що сталося днями, навіть уві сні не могло наснитися.
Є в мене друг дитинства — Тарас. Виросли в одному дворі, в школі вчилися з різницею в рік. Я завжди на дошках пошани перший у списках на отримання грамот за успішність, а дружок мій теж перший, тільки за зауваженнями та шкільними розбірками.
Відео дня
Я юрфак закінчив, а Тарасик усе технікою та транспортом хворів. За шумом двигуна марку автомобіля за версту визначає, будь-яку несправність як горіхи лущить.
Тому став техніком, а по закінченні навчання прийняв пропозицію очолити невеличку СТО в нашому районі. Про його таланти ще зі шкільної лави знали.
Різність інтересів ніколи не була на заваді нашій дружбі. Навпаки, замість того, щоб товкти воду в ступі темами однодумців, бігали у вільний час по клубах, відривалися в спортзалах, знайомилися з дівчатами.
Моя правильність не дозволяла мені “поматросити й кинути“, тому одружився я на останньому курсі університету, як мені здавалося, на тихій дівчині на ім’я Оксана. Було нам по 21-му року.
Тарас, бувши свідком на моєму весіллі, не заразився цією лихоманкою.
— Ні, це не моє ще! Сукня, обручки, весільні феєрверки, вечірнє сімейне чаювання і діти малі… Та я погуляти хочу, світ подивитися, майбутню дружину вибрати самостійну і вже зрілу, — казав він, ковтаючи чергову чарку на моєму весіллі.
Почувши таке зізнання від друга, я зрозумів, чому він вибирає для зустрічей панянок старших за себе. Не треба морочитися з конфетно-букетним періодом — у більш зрілому віці дівчата точно знають, чого хочуть від життя, на противагу 17-літнім дівулям, що кидаються в крайнощі і закочують істерики з будь-якого приводу.
Але все ж я переконував його:
— Послухай, Тарасе, стосунки треба будувати з ровесницями, ну або дівчатами молодшими за себе. Тільки такі почуття забезпечать любов, взаємність, розуміння.
І ось, після мого весілля наше тісне спілкування з другом переросло все більше в телефонне русло і нечасті зустрічі у вихідні дні. Мої запрошення в гості рідко закінчувалися успішно — не склалися в моєї дружини приятельські стосунки з моїм другом, та й не любила вона гостей приймати.
Зате сама всі вихідні могла з подругами по кафешках та бутіках вештатися.
Я ж, завантажений вирішенням побутових питань і валом роботи, пригнічений нескінченним невдоволенням “скромниці”-дружини, через чотири роки сімейних стосунків вирішив поставити жирну крапку цьому непорозумінню під змістовною назвою “шлюб“.
Ось такими випробуваннями і перевіряється дружба. Я впав у певну сплячку, мій життєвий “Титанік” дав течу. Правильні принципи були розмиті новими правками в сучасних стосунках.
Ні, я не був несучасним — навпаки, я досить спортивний, непоганої статури, крокую в ногу з модними тенденціями.
Але я далекий від модних тенденцій вільних стосунків у союзі, коли паралельно з сім’єю є ще купа друзів і подруг, з якими трапляється не тільки єдність душ, але й тіл.
Я не знав, як складеться моє життя далі, чи зможу я комусь довіритися і чи захочу коли-небудь постійності в почуттях.
Оксана повернулася у вільне життя до батьків, а я з головою поринув у роботу, відволікаючись на нескладний, але емоційно болісний бракорозлучний процес.
Дітей у нас не було, ділити особливо теж нічого не довелося, але біль у душі і гидкий післясмак після союзу двох сердець не давали спокійно спати. Та й дружина періодично нагадувала про себе сопливими СМС каяття і дзвінками зі сльозами.
“Ну вже ні, з мене досить!” — думав я. — “За неповні чотири роки сімейного життя наступив я на ці граблі не раз, а серце вперто продовжувало вірити в диво”.
На допомогу примчав Тарас:
— Годі кислу міну тримати через свою Оксану-малину! Знаєш, скільки таких ще буде на твоєму віку?
— Ні вже, дякую, таких не потрібно. Вистачило з мене опівнічних очікувань дружини з вечірніх променадів.
— Ну, не такі — значить інші привалять. Бери, друже, приклад з мене: познайомилися, відірвалися, покрутилися і розійшлися, як у морі кораблі. Всі щасливі й задоволені. Кожні стосунки — монетка в скарбничку життєвого досвіду.
— Ти дивися, щоб скарбничка не лопнула від тяжкості досвіду, — пожартував я і по хитрих очах друга прочитав, що є у нього якийсь план з порятунку Руслана, ну тобто мене.
— Слухай, Русий, — це прізвисько я отримав від нього з дитинства за світлу гриву, — а ходімо зі мною на “днюху” однієї милої леді? Все, як ти любиш: і дівчина хороша, і головне — молода. Як раз повноліття й відзначимо.
З його щасливої фізіономії я зрозумів, що зачепила його ця юна, поки ще мені невідома, дівчина.
— Знаєш, я подумаю. Роботи багато, та й настрій… ну сам розумієш. Та й свято дівчини зіпсувати не хочу. А найголовніше, Тарасе, ну що за винуватицю торжества ти запрошуєш? Не знайомі ми з нею, мене вона не запрошувала. Ось сам і йди.
— Ой, та не починай ти нити! Ось і познайомитеся. Як раз Наталка тільки рада буде спілкуванню з моїм другом. Ось знаєш, не по роках тямуща мала виявилася.
Ми ще посиділи за кавою, побалакали про те про се, і розбіглися зі словами “не губитись” і “передзвонюємося через пару днів”.
Два дні чекати не довелося — з волі випадку ми перетнулися наступного полудня в магазині спортивного інвентарю.
— Русий! Ну де ми ще зустрілися б! — закричав Тарас, ляпаючи мене по плечу. — Якими судьбами ти тут?
— Та директор магазину — мій клієнт по одній справі. Ну от, приїхав договір підписати, обговорити деякі деталі.
— От! А я от з Наталкою, — він кивнув у бік відділу фітнес-обладнання. — Вона вже всі вуха прожужжала про фітбол рожевий. Фітнесом зайнялася і вдома хоче форму підтримувати.
Давно я не бачив друга таким веселим і натхненним. Але коли підійшла його дівчина, я все зрозумів. Блакитні очі в обрамленні густих вій, рум’янець на щічках, природно пухкі губки в комплексі з приємним голосом — така не залишить байдужим.
Наталя представилася мені — юне створіння — і простягнула руку з гарним манікюром:
— Наслухана про вас і рада зустрічі. А щоб не відтягувати приємне знайомство, чекаю вас післязавтра у себе на святі. Компанія зовсім невелика, але тільки приємні мені люди. А адресу Тарас підкаже, — проворкувала вона і побігла вибирати рожеву мрію у вигляді спортивного м’яча.
— Ну що, отримав запрошення? Все, забираю тебе завтра на машині. Будь готовий і здоровий, — він поплескав мене по плечу і поспішив за об’єктом своїх нинішніх почуттів.
Завершивши робочі справи, я вийшов з магазину з приємним відчуттям радості за друга. “Наталя — приємна дівчина, може, друг осяде“, — думав я, хоча це, звісно, мало на нього схоже.
У призначений день я чекав Тараса з гарним букетом і цукерками для його пасії. В будинку нас зустрічала не менш приємна дівчина, ніж Наталя, ну, трохи старша віком.
“Яка симпатична подруга,” — подумав я, — “мабуть, вирішили сватівство влаштувати.”
Яким же було моє здивування, коли за столом Олена Сергіївна, саме так вона представилася, виголосила тост:
— Любонька моя доню! Рівно 18 років тому, будучи в такому віці, як ти зараз, у мене з’явилася гарна, мила дівчинка на ім’я Наталя.
Я слухав і насилу усвідомлював, що маму Наталі прийняв за її приятельку, нехай і старшого віку. Тим більше, чого гріха таїти, для 36 років вона просто красуня. З батьком Наталі вона розлучилася дуже давно, присвятила себе вихованню доньки.
Ми чудово провели час. Прощаючись, Олена Сергіївна простягнула візитку з номером:
— Руслане, я дивлюся, ви серйозний молодий чоловік. Я рада, що у Тараса такий друг. На вас вже точно можна покластися. Ну, мало чи які питання — ви завжди з’ясуєте ситуацію про цю молодь, — вона кивнула в бік Тараса й Наталі, які трималися за руки, і розсміялася.
Мабуть, у богів на нас свої плани. Інакше як назвати той факт, що через тиждень я зустрівся з Оленою в супермаркеті?
Ми поговорили як старі знайомі, я провів її додому, а наступного дня не зміг утриматися, щоб не почути її голос.
На подив, вона була рада, і того ж вечора я, запрошений господинею, вже тупцював біля дверей з букетом для Наталиної мами.
Ми довго про щось розмовляли, пили смачне вино і обговорювали новину про те, що мій друг зробив пропозицію її доньці.
— Я щиро радий за Тараса, — сказав я, піднімаючи келих. — Наречена набагато молодша за нього — йому 24, і добре вихована дівчина.
— А вас це не бентежить, Руслане? Різниця у віці?
— Якщо люблять одне одного… — я посміхнувся, дивлячись у її очі.
А от зі мною все сталося стрімко, як на останніх секундах кіно. Ця зустріч завершилася жаркими обіймами жінки зрілої, умудреної досвідом і старшої, що б суперечило моїй правильності.
Я здригнувся від скрипу вхідних дверей і шепоту в передпокої.
— Ой, Наталка з кавалером прийшли, — прошепотіла Олена, обійнявши мене за плечі.
Раннім ранком, обмотаний рушником, я вийшов приготувати дві чашки кави. На кухню увійшов сонний друг.
— Ну, здрастуй, зятьок, — розсміявся я і потиснув йому руку.
— Оце добре бути неправильним хлопчиком, — підморгнув мені друг.
І я вирішив, що про це подумаю завтра. Ось так тепер я можу стати тестем для свого найкращого друга дитинства Тараса.