П’ять років тому, коли мені було двадцять три, я міцно посварився з батьком і вирішив, що жити під одним дахом з предками більше не варіант. Грошей на квартиру в мене, звісно, не водилося. Виручив дядько Міша, мамин брат. Він тримав невеликий будівельний бізнес і саме прикупив ділянку в дачному селищі – не елітному, з цегляними замками, а в старому радянському, де перемішалися розхитані щитові хатки й нові зруби. Дядько зніс старий сарай і залив фундамент, а мене найняв сторожем на літо: жити у вагончику, стежити за будматеріалами, виконувати дрібну роботу. Для мене це був шанс пересидіти сімейну бурю і накопичити хоч щось.
Ділянка була кутова, сусідів було двоє. З одного боку жила стара баба Нюра, з іншого – масивний двоповерховий будинок із бруса, вкритий зеленою металочерепицею. В ньому мешкала Оксана.
Мені її представили як Оксану Вікторівну, але язик не повертався називати її так. Ровесниця моєї матері – їй було тридцять вісім. Виглядала вона на свої, але доглянуто. Фарбована блондинка із зачіскою, яку вона оновлювала раз на тиждень у міській перукарні, знав, бо возив її колись на автобусну зупинку. Фігура – звичайна жінка в такому віці, не товста, але й не спортивна: м’які стегна, трохи повнуваті коліна, груди, які під літніми сарафанами вгадувалися пишними й трохи важкими. Лице миловидне, з зморшками-промінчиками навколо очей, коли вона посміхалася фарбованими яскраво-рожевими вустами.
Чоловіка її звали Ігорем. Він був власником невеликої фабрики пластикових вікон і в свої сорок п’ять виглядав як типовий мужик, який надто багато працює й надто мало рухається: гладкий, із задишкою й червоним лицем. На вихідні він приїжджав рідко, вважаючи за краще, мабуть, відновлювати сили в місті або в лазні з друзями. Оксану це бісило, принаймні вона часто скаржилася на це моєму дядькові, коли той приїжджав перевіряти будівництво, а я крутився поруч – подай, принеси.
– Костику, – казала вона дядькові, обмахуючись журналом, – ну що це таке? Я тут як у засланні. Ігор обіцяв басейн у червні, а надворі липень. Приїжджає раз на два тижні, поїсть, потрахає мене мляво для галочки й завалюється спати. Я жінка в самому соку, Мішо, ти мене розумієш?
Дядько Міша, сам гуляка ще той, тільки посміювався й жартував. У тих розмовах я був невидимкою. Але Оксана, певно, мене все ж помічала.
У середині липня зарядили дощі. Я маячив від безділля в своєму вагончику, читав затерті книги при світлі лампи-подовжувача. У двері постукали. Оксана стояла на порозі в прозорому дощовику, під яким був надітий коротенький домашній халат.
– Антоне, любий, виручай. У мене світло погасло в цілому домі, я пробки в щитку знайшла, але як їх увімкнути, тяму не прикладу. Боюся, струмом ударить. Ти ж мужик, маєш у цьому тямити?
Я тямив слабко, але відмовити не зміг. Пішов під дощем у її дім. Усередині пахло деревом, духами й чимось солодким – вона пекла шарлотку або просто запалила ароматичну свічку. Електричний щиток був у підвальній коморі, я спустився, вона світила ззаду ліхтариком на телефоні. Пробки справді вибило, я їх увімкнув. Світло засвітилося на всьому поверсі, і в його різкому світлі я побачив, що її халат розпахнувся на грудях. Вона дивилася на мене з легкою усмішкою.
– Ось спаситель. А то я тут сама, темно, страшно. Посидь зі мною, вип’ємо чаю з коньяком, Ігор нарешті приїде, але тільки завтра на обід.
Я залишився. Спочатку був чай з коньяком, потім просто коньяк. Вона розповідала, яким Ігор був раніше – гарячим, щедрим, трахав її на кожній поверхні в їхній новій квартирі. А тепер йому лише б поїсти й спати, та іноді мляво подрочить їй між ногами, навіть не знімаючи сімейних трусів.
– Мені здається, він на старості літ почав соромитися свого тіла, – вона зробила ковток, облизала рожеві губи. – А я люблю нахабство, розумієш? Люблю, коли мужик бере своє. Як ти гадаєш, куди все дівається?
Я зрозумів, що це було риторичне запитання, але Оксана раптом поклала свою теплу, злегка вологу долоню на мою руку.
– Ти ж дужий парубок, Антош. Дарма що худорлявий. Тобі б поїсти нормально, а то сидиш там у своїй конурі на дошираках. Завтра приїжджає мій, прошу тебе, допоможи мені з важкими сумками, продукти дещо замовила, йому з собою привезти. А сьогодні… посидь іще. Нудно мені.
Нічого не сталося того вечора. Я пішов до себе, але все змінилося. Між нами простяглася якась нитка. Вона стала заходити «на будівництво» майже щодня. То води попити попросить, то допоможе мені дошки перетягти, жартуючи, що я їй організував безкоштовний фітнес. При цьому вдягалася дедалі викликаюче: легкі сарафани на голе тіло, під якими темніли великі соски, короткі шортики, з яких при нахилах виднілася смужка стрінгів, що врізалися в її білі сідниці. Я ходив із напівстояком майже постійно.
Одного разу, в особливо спекотний день, вона попросила допомогти надути їй новий басейн. Той самий, що Ігор обіцяв місяць тому. Я накачував його ножним насосом годину, спітнів і стягнув спітнілу футболку. Оксана сиділа в шезлонгу під величезними сонцезахисними окулярами й спостерігала.
– У тебе гарне тіло. Молоде, піджаре, – сказала вона без тіні збентеження. – Іди, ополоснись зі шланга, поки вода чиста не набралася.
Я стягнув кросівки й став на газон, вона взяла шланг і почала поливати мене, сміючись. Холодна вода приємно бадьорила, але збудження нікуди не поділося. Шорти намокли й стирчали. Оксана спрямувала струмінь прямо туди, навмисне чи ні.
– Ой, вибач! – вона засміялася голосніше. – Здається, я намочила тобі найцінніше. Може, скинеш їх? Повісимо сушитися на паркан, а я покажу тобі, як малі плескаються.
Я завмер. Вона встала з шезлонгу, повільно стягнула через голову сарафан і залишилася в одних чорних мереживних трусиках, які нічого не приховували. Її груди були, як я й уявляв, великі, з блідою шкірою й великими темно-рожевими ареолами. Живіт був м’який, із розтяжками після пологів, але це не робило її менш бажаною, радше навпаки – додавало тієї самої тілесної, дорослої, безсоромної сексуальності.
– Чого застиг? Роздягайся, дурнику. Я тебе не з’їм.
Я стягнув мокрі шорти й боксери. Вона дивилася на моє збудження, не відриваючись, трохи прикусивши нижню губу.
– Оце так. А я вже думала, у вас, нинішніх молодих, тільки інтернет на думці. Ходи сюди.
Вона зайшла в крижану воду басейну, ойкаючи й верещачи, а потім потягла мене за руку. Ми стояли по пояс у воді, вона притулилася до мене всім тілом і, обдавши запахом алкоголю й тютюну, поцілувала мене – жадібно, мокро, з язиком. Її рука ковзнула під воду й обхопила мого члена, впевнено, по-господарськи водячи рукою. В Ігоря, видно, давно такого не було, а чи буде – Бог знає.
– Ходімо, поки сусіди не бачать, – прошепотіла вона.
Ми ввалилися в дім, залишаючи мокрі сліди на дерев’яній підлозі. Оксана штовхнула мене на величезний шкіряний диван у вітальні й опустилася на коліна. На відміну від дівчат мого віку, які робили мінет невпевнено, ніби послугу, вона працювала самовіддано, з вологим цмоканням, заковтуючи до основи. Мені здавалося, я зараз кінчу їй у горло, я стискав її лаковане волосся, намагаючись відтягнути, але вона тільки мукала на знак протесту.
Потім вона сама вляглася на диван, безцеремонно закинувши одну ногу на спинку.
– Давай, покажи, на що ви, молоді, здатні. Тільки не поспішай, я терпіти не можу, коли кінчають одразу.
Я ніколи не почувався настільки не в своїй тарілці, але водночас і збудженим. Я робив те, що бачив у порно й про що чув від досвідченіших пацанів. Я ввійшов у неї. Вона була спекотною й дуже мокрою. У свої тридцять вісім вона була розкута настільки, наскільки мої ровесниці не могли собі й уявити. Вона голосно стогнала, причому не вдавано, диригувала мною: «Швидше, глибше, зачекай, тепер повільно, ось так, м-м-м, який ти розумничок!». Її розбещеність мене заводила й трохи лякала. Я почувався не господарем становища, а швидше вправним інструментом. Вона насолоджувалася сексом, як насолоджуються довгоочікуваною подорожжю, змакуючи кожну деталь. Коли я наближався до фінішу, вона це відчула й вп’ялася нігтями мені в сідниці, притискаючи до себе.
– Давай, любий, не стримуйся, все в мене.
Я розрядився, втупившись їй у плече. Серце калатало десь у горлі.
Ми лежали мовчки кілька хвилин.
– Ну от, – сказала вона, закурюючи тонку сигарету просто на дивані. – Життя налагоджується. Тепер ти, Антош, мій особистий фітнес-тренер. Тільки Ігорю про це знати не обов’язково. Він однаково нічого не помічає.
Наступні тижні аж до вересня це ввійшло в рутину. Я приходив до неї майже щовечора після заходу сонця. Ми пили дешеве вино, вона скаржилася на життя й на чоловіка, а потім ми займалися сексом – на дивані, на килимі, одного разу вночі просто на її ділянці в гамаку, ризикуючи бути почутими глухуватою бабою Нюрою. Це була дивна суміш терапії, побутової близькості й ні до чого не зобов’язуючої злучки. Мене це абсолютно влаштовувало.
Усе скінчилося наприкінці серпня, коли несподівано приїхав Ігор. Я саме лагодив паркан на нашій ділянці, коли побачив, як його чорний джип в’їжджає у ворота. З дому вискочила Оксана, в тому самому халаті, щаслива й безтурботна, наче нічого й не було.
– Ігорю, любий, нарешті! Я так сумувала, – її голос був солодким, мов патока.
Увечері я стояв біля свого вагончика й бачив, як у вікні їхньої спальні на другому поверсі горить світло. Ігор обіймав її за талію, а вона щебетала йому щось на вухо. Він усміхався своєю ситою, задоволеною усмішкою. Я загасив недопалок об підошву. Жодної ревнощів чи туги не було. Мені було двадцять три, я був лише зручним інструментом, щоб полагодити скучаючій тяточці вибиті «пробки» в її розміреному дачному житті. За тиждень я з’їхав у місто, знайшов іншу роботу й викинув цей епізод із голови. Майже.
