Привіт, мій дорогий читачу. Я вже розповідала, що моя маленька слабкість — це не просто секс, а щось конкретніше. Мені потрібен член. Не романтика, не залицяння, не свічки й пелюстки троянд — хоча від гарної вечері я теж не відмовлюся, — а саме це гаряче, тверде, живе. Я можу бути скільки завгодно старанною студенткою, найтихішою в аудиторії, тією, що сидить на першому ряду й записує кожне слово лектора. Але варто мені опинитися наодинці з чоловіком, як усередині прокидається зовсім інша дівиця — жадібна, ненаситна, одержима.
Сьогодні я розповім про випадок, який, мабуть, найкраще показує, як далеко я готова зайти заради своєї пристрасті. Діло було наприкінці вересня. Я поверталася із сусіднього міста, куди їздила провідати хвору тітку. Уранці я сіла на рейсовий автобус, але, як на зло, він зламався на півдорозі, на якійсь безіменній трасі, оточеній з двох боків рудим осіннім лісом. Водій розвів руками, пасажири зароптали, а я стояла на узбіччі з маленькою сумкою й розуміла, що до міста мені ще години три.
Відео дня
На дворі вже вечоріло. Я вийшла до заправки, де, на щастя, ловив інтернет, і почала дивитися, хто може підвезти. Платформа для попутників не видавала нічого путнього, а таксі коштувало стільки, що простіше було переночувати прямо під кущем. Я вже налаштовувалася на безнадійне очікування, коли поруч пригальмував темно-синій мікроавтобус, із тих, що більше підходять для перевезення мішків з картоплею, ніж для студенток. Скло опустилося.
— До міста? — запитав водій, окинувши мене швидким поглядом.
Я оцінила картину: за кермом чоловік років сорока, з обвітреним обличчям, короткою стрижкою й руками, які явно знали, що таке праця. На задньому сидінні сиділи двоє молодших — років тридцяти, не більше. Один — вилицюватий, темне волосся, легка щетина, у картатій сорочці. Другий — світленький, з утомленими очима, але уважним поглядом. Звичайні мужики, із тих, що їдуть із якоїсь зміни чи навпаки. Неприємного враження не справив ніхто. Але разом — це три незнайомі чоловіки, порожня траса й я одна.
— Грошей майже немає, — чесно сказала я. — Тільки на каву.
— Та які гроші, — відмахнувся водій. — Дорога далека, разом веселіше. Сідай, підвеземо.
Я сіла попереду. У машині пахло бензином, тютюном і дешевим автомобільним освіжувачем, який чомусь нагадував ваніль. Водій, його звали Саша, одразу почав розмову — де навчаюся, на кого, чому одна на трасі. Чоловіки ззаду переглядалися, іноді вставляли жарти. З їхнього сміху було зрозуміло: вони давно одне одного знають, можливо, родичі або працюють разом. Я відповідала односкладово, зображаючи скромницю, хоча всередині вже починала звично розгоратися знайома знемога.
Річ у тім, що я з самого початку помітила, як вони на мене дивляться. Навіть водій, постійно дивлячись на дорогу, то й діло скоса поглядав на мої ноги. Я вдягла легку сукню, звичайну, трохи вище коліна, але в машині вона задралася, оголивши стегно. І я не поспішала її поправляти. Ззаду світленький — його, здається, звали Сергійко, — відверто витріщався у виріз моєї кофти. А вилицюватий, Женя, робив вигляд, що дрімає, хоча з його напруженої пози було ясно: йому не до сну.
Мене це збуджувало. Я відчувала, як по животу розтікається тепло, як мокріють трусики. У голові вже малювалися картинки: троє чоловіків, жадібних, збуджених, і я одна посеред них. Я прикусила губу й відвернулася до вікна, намагаючись заспокоїти дихання.
Через годину ми звернули на путівець, бо, за словами Саші, попереду була яма на трасі й об’їзд. Місцевість навколо стала зовсім глухою — поля, переліски, рідкісні стовпи. Сонце сіло. У машині стемніло, горіла тільки приладова панель.
— А в тебе хлопець є? — несподівано запитав ззаду Женя.
— Є, — збрехала я, не обертаючись.
— І як він тебе одну відпускає? — усміхнувся Саша.
— А що мені буде?
— Ну, мало що, троє мужиків у машині, ніч, ліс. Всяке може бути.
Він сказав це жартівливим тоном, але в голосі прозвучало щось темне. Я відчула, як по спині пробіг дрож. Тільки це був не страх. Вірніше, страх був, але якийсь солодкий, збудливий. Внизу стало так гаряче, що я стиснула стегна.
— Не лякай дівчину, — подав голос Сергійко. — Вона й так бліда.
Я й справді мовчала. Але не від переляку. Я подумки вже погодилася.
Ми їхали ще хвилин двадцять, поки я не вирішила, що з мене досить цих поглядів і натяків. Я звикла брати своє сама. Я відкашлялася й запитала недбало:
— А навіщо всі ці натяки? Можна ж просто сказати, що вам хочеться.
У машині повисла тиша. Саша збавив швидкість і подивився на мене уважніше.
— Ти про що? — обережно запитав Женя.
Я демонстративно поправила сукню, натягнувши її на стегна, а потім повільно, не відриваючи погляду від приладової панелі, поклала долоню Саші на коліно. Вище. Ще вище. Він напружився.
— Про те, що я не залізна й теж усе бачу.
Вони переглянулися. Я помітила, як Сергійко ковтнув. Саша звернув на ґрунтівку, і машина, погойдуючись, зупинилася в тиші, далеко від траси. Двигун працював, але в салоні стало чути наше дихання.
— Ти серйозно? — запитав ззаду Женя.
Замість відповіді я зняла ремінь безпеки, розвернулася й стала колінами на сидіння. Подивилася на нього через спинку. Його обличчя було зовсім близько — я бачила, як сіпається жилка на шиї.
— Я схожа на жартівницю?
Я запустила руку йому у волосся, притягнула до себе й поцілувала. Женя отетерів на частку секунди, а потім відповів жадібно, грубо, ніби чекав цього з першої хвилини. Його язик увірвався в мій рот, рука лягла на потилицю. У цей момент я відчула, як Саша долонею веде по моїй литці, вище, під сукню. Пальці в нього були гарячими, шорсткими, і від цього по тілу пройшла хвиля.
Далі все закрутилося швидко, ніби ми давно репетирували. Я перебралася назад, між Женею й Сергійком. Вони обидва одразу опинилися поруч, їхні руки лягли на мої коліна, стегна, талію. Саша загасив фари й теж перевалився назад. У салоні стало тісно, жарко, густо пахло чоловічим збудженням.
— Не рвіть, — видихнула я, коли вони стягували з мене сукню.
Трусики з мене зняв Сергійко, і я відчула, які в нього прохолодні пальці. Він торкнувся моєї промежини й тихо, майже з повагою промовив:
— Та ти вже течеш, як божевільна.
Я не відповіла — тільки розсунула ноги ширше.
Першим я взяла в рот у Саші. Він устиг розстебнути джинси, і його член опинився переді мною — товстий, вигнутий, із набухлими венами. Я обхопила його губами, насолоджуючись знайомим смаком, і взялася смоктати неспішно, зі знанням справи. Саша застогнав і закинув голову. Ззаду Женя тим часом стягнув з мене ліфчик і м’яв груди, прикушуючи шию, а Сергійко, лежачи на спині, тягнув мене за стегна, щоб я насадилася на нього.
Я розвернулася, не випускаючи член Саші, і Сергійко, підвівшись, приставив голівку до моєї мокрої киці. Я опустилася плавно, до упору, і нарешті відчула, як він заповнює мене. Моє тіло відгукнулося дрожем. Я рухалася вперед-назад, насаджуючись то на член у роті, то на член у собі. Машина розгойдувалася, як човен.
— Боже, яка ти… — шепотів Женя, спостерігаючи в темряві.
Я відірвалася від Саші, щоб перевести дихання, і Женя тут же підставив мені свій. Я взяла його глибоко, наскільки могла, і відчула, як він торкає мій підборіддя, стежить, як я працюю. Ззаду Сергійко прискорився, схопивши мене за сідниці, вдовблювався, і я почала втрачати себе. Оргазм підкотив несподівано — я закричала з повним ротом, здригаючись усім тілом.
— Не смій кінчати в мене, — прошепотіла я Сергійкові, коли схлинула перша хвиля. — Тільки в рот.
Він вийшов, і я лягла на сидіння, підставляючи обличчя. Вони стали наді мною, троє, і я брала кожного по черзі, не відмовляючись ні від чого. Першим не витримав Саша — його сперма хлинула мені на язик, тепла, густа, солона. Я не ковтала, а дала їй наповнити рот, відчуваючи, як збудження знову накриває. Потім Сергійко. Я не встигала ковтати, і його виплески потрапили на губи, підборіддя, крапля потекла по шиї. Женя, дивлячись на це, задрочив собі швидше й кінчив мені на обличчя, забризкавши щоку й заплющене око.
Я лежала, спустошена й щаслива, з перепачканим обличчям, і облизувала губи.
— А казала, хлопець є, — усміхнувся Саша, закурюючи.
— Є, — відповіла я, сідаючи й поправляючи волосся. — Але він не в курсі, що мені подобається.
Вони засміялися. А я подумала, що до міста ще година, і в цієї поїздки цілком може бути продовження. Усю дорогу я мовчала, прислухаючись до себе, і відчувала, як по ногах ще стікає моя власна волога, а внизу знову починає нити від передчуття.
Ось така от далека дорога, дорогий мій читачу. Іноді все, що потрібно, — це автобус, що зламався, і троє чоловіків, які не задають зайвих питань.