Сестра в мене — людина широкої душі, тож коли вона заявила, що приведе на мій день народження купу своїх подруг, я навіть не опирався. Зрештою, квартира велика, місця вистачить усім, а зайва пляшка вина в домі ніколи не завадить. Так вийшло, що батьки змились на дачу, залишивши нас з Анькою, моєю сестрою, на господарстві.
Гості почали підтягуватися близько восьмої. Народу й справді набилося чимало, але, як це зазвичай буває, увесь вечір я проторчав переважно зі своїми друзями на кухні, поки кімната сестри нагадувала філіал якогось дівич-вечора — вереск, музика, безкінечні селфі. Серед цього галасу я й помітив її, коли вийшов у коридор за черговою порцією льоду.
Вона стояла біля книжкової шафи, безцільно ковзаючи поглядом по корінцях. Якщо чесно, спершу я б і не подумав звертати на неї уваги — такі завжди тримаються осторонь. Непоказне плаття, волосся зібране в простий пучок, окуляри в тонкій оправі. На тлі виряджених подруг сестри вона виглядала так, ніби випадково зайшла не на ту вечірку.
Я б так і пройшов повз, але вона обернулася, і я раптом помітив, які в неї очі — темно-карі, глибокі, з хитрим прищуром, який зовсім не в’язався з її тихим образом.
— З днем народження, — сказала вона спокійно, — я Кіра, Анина колежанка. Ти, видно, той самий іменинник, якого сестра називає «мій непутьовий братик»?
— Він самий, — хмикнув я, — правда, на «непутьового» я б ще посперечався.
— Це ми ще побачимо, — усміхнулася вона кутиками губ і повернулася до гостей.
Ця коротка фраза зачепила мене сильніше, ніж хотілося б визнати.
Далі вечір покотився второваною: тости, танці, чийсь пролитий на скатертину коктейль. Ближче до півночі гості потягнулися на вихід, викликаючи таксі й гамірно прощаючись у передпокої. Я, вже добряче попливши від суміші шампанського з коньяком, допомагав Аньці збирати посуд, коли в коридорі з’явилася Кіра з розгубленим виглядом.
— У мене телефон сів, я таксі не викликала, — вона безпорадно покрутила в руках чорний екран смартфона, — а метро вже зачинене. Ви не знаєте, тут автобуси нічні ходять?
Сестра, не довго думаючи, рубанула:
— Дурниці, залишайся в нас! Диван у вітальні вільний. Юр, принеси їй постіль і рушник, будь людиною. А я спати, в мене завтра зміна зранку пораненько.
Так Кіра залишилася.
Сестра й справді вирубалася майже миттєво — двері в її кімнату зачинилися, і в квартирі запанувала тиша, яку порушував лише приглушений гул холодильника. Я приніс Кірі постіль і подушку, і ми якийсь час просто сиділи на кухні, допиваючи рештки вина з мого келиха. Говорили ні про що — про її роботу, про те, як вона не любить гучні вечірки, про те, що моя книжкова шафа її приємно здивувала. Без окулярів, які вона зняла й поклала на стіл, її обличчя здавалося відкритішим і якимось беззахисним, а коли вона розпустила волосся, труснувши головою, я взагалі мало не випустив кухоль із рук.
— Сестра казала, що ти скромний, — раптом сказала вона, дивлячись на мене впритул, — а ти, дивлюся, витріщаєшся цілком відверто.
— Ну, вибач, — я відчув, як вуха починають палати, — винний. Більше не буду.
— А я й не просила переставати, — усміхнулася вона й зробила ще ковток.
У повітрі зависла та дивна, п’янка напруга, коли кожне слово може стати спусковим гачком. Я помітив, що під простою футболкою, яку їй дала сестра, контури її фігури були куди виразнішими, ніж під тим мішкуватим платтям. Невеликі акуратні груди, округлі стегна, довга шия з тонким ланцюжком — усе це ніби спеціально ховалося раніше, а тепер відкривалося моєму погляду.
— Гаразд, — перервав я мовчанку, встаючи, — давай постелю тобі диван.
— А ти завжди такий правильний? — раптом запитала вона.
— З чого це ти взяла?
— Просто цікаво, — вона теж підвелася, і ми опинилися у вітальні віч-на-віч, — іменинник, сестра спить, дівчина сама напросилася в гості… Дехто вже витлумачив би це як запрошення.
— А це запрошення? — уточнив я, відчуваючи, як серце починає калатати десь у горлі.
— Може бути, — вона ступила ближче, і я вловив запах її парфумів — щось легке, з нотками цитрусу, — тільки мені спершу цікаво, як ти цілуєшся. Сестра хвалилася, що всі її подруги в тебе таємно закохані, а я люблю перевіряти інформацію особисто.
Я більше не вагався. Коли мої руки лягли їй на талію, вона тихо зітхнула й сама подалася вперед. Її губи виявилися м’якими й дуже податливими, вона цілувалася неспішно, наче скуштуючи на смак, її язик ковзнув у мій рот упевнено, але без поспіху. Від несподівано сильного збудження в мене запаморочилося в голові, і ми, не розмикаючи губ, опустилися на диван, який я так і не встиг застелити.
— Знаєш, — прошепотіла вона, відірвавшись на секунду, — окуляри — це для солідності на роботі. А так я взагалі-то ще та штучка. Не пошкодуєш?
— Перевіримо, — видихнув я, стягуючи з неї футболку.
Без одягу вона зовсім не була схожа на ту тихоню з коридору. Гладка шкіра, налиті невеликі груди з темними, напруженими сосками, плаский живіт і доріжка темного волосся, що сягала під гумку домашніх шортів, які я майже одразу ж стягнув слідом. Вона лежала підо мною й дивилася знизу вгору з тією самою хитрою усмішкою, від якої в мене зносило дах.
— Подобається? — запитала вона хриплуватим від збудження голосом.
Замість відповіді я провів рукою по її животу, опускаючись нижче, і відчув, яка вона вже волога. Її стегна ледь здригнулися, а з губ зірвався ледь чутний стогін. Не гаючи більше часу, я позбувся одягу, і Кіра, побачивши моє збудження, задоволено облизала губи.
— М-м-м, а ти повен сюрпризів, братику Ані, — промуркотіла вона.
Я ввійшов у неї повільно, відчуваючи, як пружні стінки обхоплюють мене, підлаштовуючись під кожен рух. Кіра закусила губу й вигнулася назустріч, її ноги обвилися навколо моєї попереку, притягуючи ближче, глибше. Вона була тісною й неймовірно гарячою, її дихання збилося, а пальці вп’ялися мені в плечі.
— Так, ось так… — її шепіт обпікав вухо, — не треба обережно, я не зламаюся.
Я прискорив темп, вбиваючись у неї під тихий скрип старого дивана. Кіра стогнала дедалі голосніше, її нігті вже без жодної жалості дряпали мою спину, що лише додавало гостроти відчуттям. У якийсь момент вона раптом стиснулася вся, завмерла на мить, а потім із гучним скриком вигнулася дугою, і її внутрішні м’язи запульсували навколо мого члена так сильно, що я ледь не кінчив просто в цю мить.
— Зачекай, — видихнула вона, коли судоми оргазму пішли на спад, — я хочу інакше…
Вона м’яко відштовхнула мене й перевернулася на живіт, ставши рачки, опираючись на лікті. У тьмяному світлі вуличного ліхтаря її сідниці біліли двома акуратними півкулями, а між ними блищала волога, готова прийняти мене плоть. Картина була до того розпусною й прекрасною, що я на секунду завмер, просто милуючись.
— Ну ж бо, — нетерпляче прошепотіла вона, озирнувшись через плече, — ти хотів перевірити? Перевіряй.
Я ввійшов ззаду одним швидким поштовхом, і Кіра глухо застогнала, втупившись обличчям у зім’яте покривало. У цій позиції вона здавалася ще вужчою, і я відчував абсолютно кожен рух усередині неї. З кожним новим поштовхом вона подавалася назад, насаджуючись глибше, її стогони ставали гучнішими й відвертішими.
— Боже, так… Ще…
Довго я протриматися не зміг. Усередині стислося в гарячий тугий вузол, і за кілька шаленіших рухів мене накрило з головою. Зі стогоном, що переходив у рик, я вилився в неї, відчуваючи, як її тіло знову починає здригатися в оргазмі слідом за мною. Ми повалилися на диван єдиним клубком переплетених кінцівок, важко дихаючи й не в змозі ворухнутися.
— Оце день народження, — прохрипів я, коли дар мови повернувся.
— Це тільки початок дня народження, — поправила Кіра, проводячи кінчиками пальців по моїх грудях, — до ранку ще далеко.
— А як же сестра? — запізно схаменувся я.
— Сестра спить, — вона змовницьки знизила голос, — і до речі, вона завжди казала, що ти в нас — найсмачніше, що є в домі. А я їй не вірила. Тепер переконалася.
Я усміхнувся й потягнувся за новою порцією поцілунків. Постіль на дивані ми постелили тільки під ранок, коли за вікном уже почали цвірінькати перші птахи. Кіра виявилася зовсім не тією сірою мишкою, якою постала в перший момент, і від цього контрасту між тихою колежанкою сестри й розпусною шатенкою, яка звивалася на моєму дивані, фінал цієї ночі запам’ятався мені надовго. Сестра вранці щиро дивувалася, з чого це ми обоє такі виспані й задоволені, але, здається, її жіноча інтуїція все ж дещо здогадалася, бо вона лише загадково хмикнула й налила нам усім кави, більше не ставлячи зайвих запитань.
