Короткий опис:
Вітер гнав осінній дощ вулицями міста, залишаючи сріблясті сліди на склі. Андрій квапливо заскочив у кав’ярню — сховатися від негоди й перевести подих. Усередині пахло меленою кавою та свіжою випічкою.
Він обрав столик біля вікна, розгорнув блокнот і задумався. Останнім часом слова чомусь вперто не хотіли складатися в історії. Письменницька криза тримала його в своїх тенетах.
— Чай чи кава? — пролунав голос.
Андрій підняв голову. Перед ним стояла дівчина з очима кольору теплого меду. Вона всміхнулася, і світ за вікном ніби розвиднився.
— Чай, — сказав він, сам дивуючись своєму вибору.
Коли чашка з ароматним напоєм опинилася перед ним, дівчина не поспішала йти.
— Ви письменник? — запитала, ковзнувши поглядом по сторінках його блокнота.
— Щось таке, — зніяковіло відповів Андрій.
— Тоді вам потрібна історія. А я можу її розповісти, — загадково усміхнулася вона.
І поки за вікном осінь вимальовувала акварельну сіру мозаїку, її голос плавно вплітав у тишу слова. Історія народжувалася — несподівана, жива, наповнена теплом.
Може, саме цього й бракувало його словам — погляду іншої людини, здатного запалити світло серед осінньої мли.
