Різдвяне диво Софійки
Софійка любила Різдво всім серцем. Її голос дзвенів у кожній колядці, наче срібний дзвіночок, а очі сяяли радістю, коли вона разом з друзями обходила засніжені вулиці містечка. Цього року дівчинка особливо чекала святвечора, адже вірила, що саме в цю ніч трапляються дива.
Вечоріло, коли колядники дісталися старого будинку на розі. Вони дружно заспівали:
“Нова радість стала, яка не бувала…”
Двері відчинилися, і на порозі з’явився чоловік із втомленим, але добрим обличчям. Його очі зупинилися на Софійці, і враз у них промайнув відблиск здивування.
— Як тебе звати, дівчинко? — запитав він, ніби боячись відповіді.
— Софійка, — радісно відповіла вона.
Чоловік здригнувся. Він ще раз подивився на її великі карі очі, так схожі на ті, що він пам’ятав з минулого.
— А хто твоя мама?
Дівчинка назвала ім’я, і чоловік не зміг стримати сліз. Це було неможливо… Але глибоко в серці він знав — це його донька.
Цього різдвяного вечора Софійка знайшла того, кого їй так не вистачало — свого батька. А він, загублений у вирі життя, нарешті повернувся туди, де його чекали.
Різдво справді творить дива.
