Сонце вже давно зникло за обрієм, залишивши лише відблиски багряного світла на вершинах старих сосен. Олег йшов лісовою стежкою, вдихаючи вогкий аромат хвої.
Його думки блукали десь далеко, між спогадами про дитинство та роздумами про майбутнє.
Відео дня
Раптом з-за дерев почувся хрускіт гілок. Олег зупинився. Тиша. Тільки вітер зітхав у верховітті. «Здалося», – заспокоїв себе. Але вже за кілька кроків тінь майнула між деревами. Серце стиснулося. Незнайомий силует виринув просто перед ним.
— Що ти тут робиш? — пролунав хриплуватий голос.
Олег придивився. Перед ним стояв старий у потертій куртці. Його очі блищали у сутінках, як у звіра.
— Просто йду… — Олег ковтнув повітря, але відчуття тривоги не зникало.
Старий примружився, ніби щось згадуючи.
— Остерігайся стежок, які здаються легкими, хлопче. Вони завжди ведуть туди, звідки не повертаються.
Слова зависли у повітрі, як грозова хмара. Олег хотів щось сказати, але коли знову глянув перед себе — старого вже не було. Лише гілки хиталися, ніби хтось щойно пройшов крізь них.
Дорога назад здалася довшою, ніж він пам’ятав. І хоча вітер стих, у його серці неспокій тільки зростав.