Олена поверталася з відрядження втомлена, але сповнена очікувань. Вона мріяла про затишний вечір удома, теплу усмішку сина, ніжний погляд чоловіка, душевні розмови з сестрою. Проте, як тільки вона переступила поріг квартири, реальність вдарила, наче крижана хвиля.
— Ти завжди думаєш лише про себе! — кинув їй чоловік, навмисне не дивлячись у вічі.
Відео дня
Син, похмурий і відсторонений, стояв біля вікна. А сестра, єдина, кого Олена вважала опорою, раптом промовила:
— Нам набридло чекати, доки ти згадаєш, що в тебе є родина.
Слова були, як удари батога. Олена намагалася зрозуміти, що сталося за ці два тижні її відсутності. Проте замість пояснень почула тільки звинувачення.
Вночі вона довго лежала без сну, прокручуючи в голові події. Вона ніколи не була байдужою дружиною чи матір’ю, та чомусь саме зараз усі вирішили виставити її винною.
Ранок приніс тверде рішення — поїхати до матері в село. Вона завжди знаходила там спокій, а зараз як ніколи потребувала його.
Мати зустріла її з розумінням і теплою чашкою м’ятного чаю. В старому будинку, серед запаху липового меду і свіжоспеченого хліба, Олена вперше за довгі роки відчула себе захищеною.
Одного вечора, йдучи стежкою до річки, вона зустріла Юрія. Колись вони сиділи за однією партою, а тепер перед нею стояв дорослий чоловік із втомленими, але добрими очима.
— Хочеш кави? — усміхнувся він, запрошуючи до невеликої кав’ярні в центрі села.
Розмова потекла легко, ніби вони й не розлучалися після школи. Олена розповіла йому все, що накипіло. Юрій слухав уважно, не перебиваючи. І раптом вона зрозуміла — їй більше не хочеться повертатися до старого життя.
Дні минали, а в серці визрівало нове рішення. Вона повернулася в місто лише для того, щоб зібрати речі та поставити крапку. Чоловік був ошелешений її рішучістю, син спочатку не розумів, але згодом знову почав спілкуватися з нею.
Олена більше не відчувала провини. Вона обрала себе. А попереду її чекало щось справжнє.